Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google

Ivanna, 34 - 26 апреля 2008 12:35

Все
Отредактировано:26.04.08 12:36
Самотність зжирає і породжує страх, страх непотрібності, незначущості, забутості... А життя тільки починається. Немає тобі вороття у моє майбутнє. Там немає місця для скляних очей і ренгеновських поглядів у нікуди. Моя середина...Що у ній? Тобі байдуже...Я відчуваю акваріум... одні тільки риби...німі... глухі...сліпі.... Я бачу де-жа-вю...При тому кожного дня... Це вже навіть не дивує, це стало нормальним у моєму ненормальному житті... Життя, яке я створюю сама, сама обираю кольори і малюю свій світ... Ти теж вмієш малювати, але такі не навчив мене...Сама вчилася. У нас мабуть різні техніки, різні приорітети...
А кажуть, що у нас має бут все ідеально...А я не можу жити в акваріумі...Навіть хай там будуть найкращі рибки і корали... Я хочу в океан... Я не хочу обмежувати свій світ...Знову де-жа-вю? Стіни, втома, ноут і ****.... так мало тобі потрібно для щастя... А я хочу квітів... Хочу синю троянду або рожево-персикову...А мені чомусь завжди дарують темно-червоні... Хочу літати... хочу гуляти тихими вулицями, провулками... Але... Тобі ВСЕ ВСЕОДНО... Для мене це страшно, я боюсь цього...Як так може бути??????? Тобі все паралельно!..... я не можу цього усвідомити, не те що зрозуміти... що ж...
Життя всеодно класна річ, як не крути... )))
Добавить комментарий Комментарии: 0
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.